Одним з найважливіших нагальних питань штату Техас є проблема бездомних. Їх нараховують близько 26 000 людей. Більша частина з них проживає в Далласі. Попри досить високий рівень життя, кількість жебраків на вулицях цього міста стрімко зростає. Причиною цьому стало поширення залежності від алкоголю та наркотиків. Значно погіршують ситуацію випадки складних психічних захворювань та відсутність доступного житла для малозабезпечених людей. Далі на i-dallas.
Кількість жебраків на вулицях Далласа
Згідно із законом МакКінні-Вето бездомною вважається будь-яка особа, що не має постійного місця для ночівлі. Тобто всі, хто не знають, де їм залишитися на ніч, можуть бути кваліфіковані як жебраки. До цього списку входять й ті, хто проживають в мотелях через складні життєві обставини, зокрема фінансові труднощі. За попередніми підрахунками станом на червень 2023 року в Далласі таких понад 5 000. Це, звісно, менше у порівнянні з 2015 роком, коли показники перевищували 10 000 осіб, проте теж надзвичайно багато.
Соціологи з Інституту політики психічного здоров’я Медоуз стверджують, що 40% бездомних в Далласі мають невиліковні психічні захворювання. Лише деякі з них мають вроджені вади, переважна більшість здобула захворювання через зловживання психоактивними речовинами. Таким людям надзвичайно складно знайти роботу та хоча б орендувати житло, а тому вони продовжують вести звичний для них спосіб життя. І розірвати це коло майже неможливо.
Опинитися на самому дні може кожен, хто пустить на самоплив своє життя, а також приохотиться до шкідливих звичок. Проте деякі верстви населення все ж таки зіштовхуються з фінансовими проблемами частіше. Наприклад, це нерідко відбувається з темношкірими людьми. Вони складають 60% від загальної кількості бездомних у Далласі. Представники меншин потерпають від дискримінації, а також багатьох інших проблем.
Залишившись на вулиці без їжі, одягу та грошей бездомним людям залишається тільки одне – жебракувати. Коштом принаймні невеликої, але матеріальної допомоги, їм вдається хоч якось виживати у такому великому місті як Даллас.
Діяльність далласької поліції та органів влади стосовно бездомних
Міська влада всіляко намагається розв’язати проблему відсутності доступного житла та навіть має певні успіхи. У 2016 році мер Далласа Майк Ролінгс зміг знайти житло та роботу декільком сотням бездомних. Але, на жаль, загальна картина після цього залишилася незмінною.
Щоденно боротися з бездомними продовжують й представники поліції. Вони забороняють жебракувати на вулицях міста, а також регулярно перевіряють райони, де розташовуються табори бездомних. Їх заведено називати наметовими містечками. Бездомні самостійно обирають собі місця трохи далі від центральних вулиць, де облаштовують тимчасове житло. Свої наметові містечка вони будують з усього, що знаходять на смітниках. Те саме стосується і їжі, яка приваблює щурів та інших гризунів.
У Далласі табори бездомних знаходяться у кожному районі міста. Найбільші з них розташовані в самісінькому центрі та на земельній ділянці біля бульвару Малкольма.
У 2024 році міською владою Далласа було створено спеціальну комісію з питань безпритульності. Вона додатково займається вивченням нагальних проблем та пошуком шляхів їх вирішення. Але навіть з нею процес просувається повільно, а тисячі людей й досі залишаються на межі відчаю. Притулки для бездомних робили запит на 500 000 доларів, але грошова допомога не була надана. Через це в соціальних мережах було багато суперечок, адже на менш важливі потреби подібні суми виділяють регулярно.
Міські притулки для бездомних
У Далласі є десятки притулків для бездомних людей. Вони постійно знаходяться на межі закриття, адже потерпають від недостатнього фінансування. Найбільшими з них вважаються наступні:
- Будинок Джейкоба;
- Центр “Остін Стріт”;
- Центр “Мій другий шанс”;
- Центр відновлення Тертл-Крік та інші.
Кожен з притулків міста пропонує вразливим верствам населення тимчасовий прихисток, повноцінне харчування та медичну допомогу. Тим, хто зацікавлений в тому, щоб змінити своє життя, волонтери всіляко допомагають. Вони шукають центри, де можна пройти курс лікування та позбутися алкогольної та наркотичної залежностей, а згодом й знайти роботу.
Існують в Далласі й центри, де надають допомогу (зокрема психологічну) виключно особам жіночої статі та дітям. Випадки, коли жінки опиняються просто серед неба з малолітніми дітьми та навіть новонародженими, теж мають місце у сучасному світі. Тому дуже важливо, щоб вони теж могли звернутися за допомогою до небайдужих людей та кваліфікованих спеціалістів.
Музей вуличної культури в Далласі: активісти знаходять роботу безхатькам та висвітлюють їхнє життя громадськості
У 2018 році в Далласі на Парк Авеню було відкрито Музей вуличної культури. Для нього було обрано саме це місце, адже воно вважається одним з найбільш депресивних локацій міста. Крім того, одразу навпроти нового закладу розташований притулок для бездомних “Stewpot”.
У день свого відкриття Музей вуличної культури привернув увагу сотень містян. Головною причиною цього стала надзвичайно зворушлива фотовиставка, на якій були зображення щоденних поневірянь бездомних. Переважно жебраки на фото були темношкірими. Але зібралися на Парк Авеню не тільки звичайні містяни, а й десятки безхатченків. Були серед них і персонажі з фотографій.
Засновник Музею вуличної культури Алан Говенар мав на меті публічно заявити про те, що проблема жебрацтва була і є актуальною протягом всієї історії. Йому вдалося зібрати докази того, що починаючи з XV століття бідні селяни були вимушені поневірятися світом, а, отже, вже тоді з’явилися перші бездомні. Наступним складним історичним етапом для жебраків став початок XX століття, коли з невідомих причин їхній спосіб життя було названо “мандрівним”, а його існування було романтизоване. Через це нікому не було діла до людей, що не знали навіть де їм можна заночувати. Ну і, звичайно, завершив Алан Говенар свою виставку зображеннями життя сучасних бездомних людей.
Через декілька місяців після відкриття Музею вуличної культури Алан Говенар вирішив зробити так, щоб жебраки могли працювати в закладі та отримувати за це кошти. Ним було прийняте рішення запрошувати бездомних бути екскурсоводами. Однією з таких працівниць стала Місті, жінка років 40. Власник музею був знайомий з нею дуже давно, тому навіть мав її підліткові фотографії. Представивши їх на виставці, чоловік запропонував Місті розповідати відвідувачам про своє життя. Жебрачка із задоволенням погодилася, аби тільки влаштуватися хоч на якусь роботу. Вона чесно розповідала відвідувачам про те, як у віці 13 років втекла від батьків та почала вести розгульний спосіб життя. Заробивши в Музеї вуличної культури грошей, Місті поступово почала ставати частинкою цивілізованого світу. Вона позбулася шкідливих звичок та наркотичної залежності, придбала новий одяг та зайнялася пошуками орендованого житла.
Музей вуличної культури в Далласі став першою подібною програмою, якій вдалося змінити життя одразу декількох верств населення. Адже, по-перше, його виставки змінили бачення звичайних містян. Вони почали замислюватися над тим, як страшно бути на самому дні. По-друге, Музей вуличної культури дав мотивацію безхатькам рухатися вперед та не боятися звертатися за допомогою.