Більшість лікарів Далласа, як і інших американських міст були послідовниками Бенджаміна Раша, який вважав, що всі хвороби спричиняються через високий тиск у капілярах, тому основним підходом для лікування було кровопускання. Крім того, у своїй лікарській практиці він використовував винний оцет, ртуть та холодні ванни. Детальніше стан медицини у кінці XIX — на початку XX століття дослідив доктор Джон Фордтран, про що розповідають на сторінці National Library of Medicine. Далі на i-dallas.
В цілому проблема неосвіченості лікарів була доволі поширеною. У Далласі можна було просто сказати, що ти лікар та стати на облік у санітара міста, що дозволяло займатись лікарською діяльністю без дипломів чи ступенів. Бували випадки коли лікарями ставали менш освічені особи, ніж пацієнти, яких вони лікували.
Стан лікарень
Даллас мав лікарню, що розташовувалась на розі вулиць Колумбія та Саут-Ламар. Вона була збудована у 1874 році, коли міська влада виділила кошти на зведення лікарні для догляду за малозабезпеченими пацієнтами. Збільшення населення у місті та кілька спалахів інфекційних захворювань призвели до переповнення лікарні у 1887 році. Нову лікарню перенесли на ріг вулиць Оук-Лонн і Мейпл-авеню. Вона була попередницею Меморіальної лікарні Parkland.
Приміщення було однокімнатним з прибудованою кухнею та ванною. Всі чоловіки, жінки та діти перебували в одній палаті, що була розрахована на 18 осіб, незалежно від захворювання. В цьому ж місці й проводили хірургічні втручання. Будівля була дерев’яною і перебувала не в найкращому стані, через що її постійно затоплювало під час дощу.
У 1913 році розпочали будівництво нової цегляної головної будівлі та східного крила лікарні Parkland, а 1 лютого 1914 року лікарню було завершено. Її місткість становила 100 ліжок. Було створено набагато кращі умови перебування пацієнтів, що сприяло їх одужанню. Стара каркасна лікарня використовувалася для карантину, допоки у 1918 році вона не була знищена пожежею.
Будинки для заражених
Крім лікарень, також існували й спеціальні заклади, куди відправляли пацієнтів, що були уражені небезпечними інфекційними хворобами, наприклад, туберкульозом, холерою, віспою чи тифом. Як правило, вони розміщувались на околицях міста, а поруч з такими закладами розташовувались кладовища, де одразу ховали померлих пацієнтів.
У Далласі було два таких будинки: один розташовувався на Мейн-стріт, а інший на Гуд-стріт. Сюди направляли те тільки тих, хто безпосередньо був хворим, а і його родину та інших людей з якими він контактував, поки не з’ясується, що вони здорові. Медична допомога в будинках для заражених була абсолютно відсутня.
Медична освіта
У 1889 році до Далласа приїхав Чарльз М. Россер, який вирішив розвивати медичну сферу у місті. Він подав у газету оголошення, про прохання іншим лікарям міста долучитись до заснування медичного коледжу. 16 серпня 1900 року на зборах тільки семеро підтримали ініціативу, 47 лікарів виступали проти. Конкретних причин тому не було, можливо вони боялись створення небажаної конкуренції чи переймались за якість освіти в цьому закладі.
Відкриття коледжу відбулося 19 листопада 1900 року. У перший рік знайшлось чимало охочих вивчати медицину. Далі треба було розв’язувати проблему з пошуком трупів. Чарльз М. Россер разом зі студентами вночі виходили на вулиці та вишукували померлих безхатченків, яких потім використовували на практичних заняттях.
Важче було знайти живих пацієнтів, яких би можна було показувати студентам, адже до медичного коледжу лікарні ставились ворожо. Тоді з цією метою Россер відкрив власну приватну лікарню на Джуніус-стріт.