Столи мешканців Далласа ніколи не були одноманітними. Їхнє кулінарне різноманіття завжди вражало багатством та вишуканістю страв. Насамперед це було пов’язано з тим, що місто формувалося під впливом потоку культурних та кулінарних традицій. Далі на i-dallas.
Саме це збагачення стравами від різних національностей зробило гастрономію Далласа по-справжньому унікальною. Тут були представлені пікантні мексиканські та техасько-мексиканські делікатеси, а поруч з ними завжди були ситні європейські смаколики. Не нехтували жителі міста й традиційними американськими стравами.
Харчування містян у 1950-х – 1960-х роках
Своїми спогадами про те, як харчувалися заможні далласці у 1950-х роках, поділилася містянка Ненсі Ніколс. У грудні 2024 року вона опублікувала статтю у виданні D Magazine, в якій дуже детально описала той період.
Отже, за словами ресторанної критикині Ненсі Ніколс, у 1958 році вона відвідала свій перший вишуканий обід у Dallas Country Club. До закладу дівчина пішла разом з дідусем. Тоді їй було всього шість років. Ненсі згадує, як вона смакувала рідкісним ростбіфом, а її дідусь тим часом насолоджувався сухим джин-мартіні з чотирма оливками. Для маленької Ненсі до основної страви замість овочів був десерт.
Також жінка згадує й інші улюблені заклади того часу: Ports O’ Call, The Safari Club та особливо La Tunisia. Саме в останньому дідусь познайомив Ненсі зі швейцаром. Чоловік завжди вітав Ненсі на ім’я. Для наших сучасників цей факт підкреслює те, яка вишуканість та особистий підхід були стосовно до відвідувачів тих часів.
А ось у студентські роки Ненсі відкрила для себе вже інший бік далласької кулінарії, зовсім не такий, як у дитинстві. Бувало, що недільними ранками вони з друзями, трохи знесилені після вечірок, приходили в Herrera’s. Це була невеличка, але шалено популярна техасько-мексиканська перекусна на Maple Avenue. Там вони стояли в черзі за борошняними тортильями.
Завдяки родинам Мартінес (El Fenix) та Куеллар (El Chico) браку техасько-мексиканської кухні в Далласі не було. Величезні тарілки з курячими стейками та домашньою їжею легко можна було знайти в таких закладах, як Celebration, Norma’s, Gennie’s Bishop Grill та Mecca. Популярними були також Youngblood’s Fried Chicken, Henderson’s Chicken, Peggy’s Beef Bar, Sonny Bryan’s та Campisi’s Egyptian. Уже тоді існувала версія супу з тортильї завдяки Chiquita Маріо Леала, а найкращі курячі галушки були у Vern’s Kitchen, закладі соул-фуду, відкритому Суверн Фрімен Сіммонс у 1960-х роках.
Можна припустити, що всі згадані Ненсі Ніколс ресторани значною мірою вплинули на формування сучасного гастрономічного профілю Далласа.
Місце європейської кухні на столах Далласа
У зв’язку з тим, що у 1970-х роках Даллас стрімко розвивався і його вже впевнено можна було називати містом-мільйонником, він переживав справжній кулінарний бум. Прагнення містян до розкоші та вишуканості вимагало відповідного гастрономічного супроводу, і в центрі цієї трансформації опинилася європейська, зокрема французька, кухня.
У цей період до Далласа приїжджали найкращі європейські кухарі, особливо з Франції. З собою вони привозили не тільки свої кулінарні вміння, а й важливу книгу – Larousse Gastronomique. Вона була для них головним джерелом знань про вишукану кухню.
Вважається, що найкращими закладами тих років, в яких можна було скуштувати блюда європейської кухні, були Chablis, Chateaubriand, Ewald’s, Marcel’s, Mr. Peppe, Old Warsaw, Patry’s, The Pyramid Room та The French Room. Але варто зазначити, що вхід до них вимагав не тільки попереднього бронювання, а й обов’язкового дрес-коду — піджака.
Ажіотаж навколо ресторанів європейської кухні був настільки великим, що поки діти вдома ласували запіканкою з тунця, батьки були готові віддати ледь не вартість іпотечного платежу, щоб скуштувати півня у вині, тартар зі стейка, смажені жаб’ячі лапки, равликів, кальмарів та навіть кролика.
Вершина кулінарної майстерності – страви Даніель Кастер
У 1998 році особливої популярності в Далласі набула Даніель Кастер – шеф-кухарка закладу Laurels Executive. Вона покинула керівну посаду в Сіетлі, де сім років працювала в ресторані Fullers, та переїхала до Північного Техасу. Тут вона взялася за непросте завдання – захопити мешканців Далласа своїм унікальним стилем глобальної кухні. Цей стиль полягав у поєднанні кулінарних вподобань мешканців Африки, Азії, Північної Америки та Південної Америки.
Кулінарні експерименти Даніель Кастер вражали. Вона смажила листя селери, коптила цибулю та маринувала виноград. Крім того, шеф-кухарка поєднувала лакрицю з ягнятиною, креветки з пюре з граната та волоських горіхів. Також вона готувала особливий азійський закусковий торт “Наполеон”.
Спочатку здавалося, що такі страви не приживуться в Далласі. Даніель Кастер зізнавалася, що їй було нелегко. Вона відчувала, що їй доводиться боротися, щоб робити те, що вона хотіла. У Сіетлі, за її словами, було значно простіше. Кастер помітила, як багато клієнтів перестали приходити, коли вона почала пропонувати свій незвичний стиль. Через це вона засмутилася і задумалася, чи Даллас просто не готовий до її кухні, чи вона тут взагалі не потрібна.
Проте з часом ситуація кардинально змінилася – кухня Даніель Кастер стала ледь не найулюбленішою для містян. Нові відвідувачі Далласа почали із захопленням сприймати її меню. Ресторан повністю оновили: додали сигарну кімнату, змінили меню та запропонували нову винну карту. Після цього Даніель визнала, що спочатку недооцінила місцевих гурманів.
Новий погляд на звичні страви
З плином часу гастрономічний ландшафт Далласа, який вже і так був багатим на впливи різних культур, почав ще активніше вбирати в себе нові стилі харчування. Якщо у 1950-х роках вишукані вечері з ростбіфом вважалися вершиною кулінарного досвіду, а у 1970-х французька кухня підкорювала серця місцевих гурманів, то на межі тисячоліть Даллас почав переосмислювати свої кулінарні пріоритети. Саме тоді з’явилася концепція, головна ідея якої полягала в тому, щоб звернути увагу на свіжість та локальність продуктів. Цей рух, відомий під назвою farm-to-table, став не просто модною тенденцією, а й відображенням обізнаності містян щодо джерел їжі, її якості та екологічності.
Даллаські ресторани почали активно співпрацювати з місцевими фермерами, адже надавали перевагу сезонним овочам, фруктам та м’ясу, що вирощувалося поблизу. Це дозволило не тільки підтримати регіональну економіку, а й забезпечити відвідувачам страви з максимально свіжих та якісних інгредієнтів.
Лідерами цього новоствореного напрямку в Далласі стали такі заклади як, наприклад, Oddfellows у районі Bishop Arts. Вони активно впроваджували ідеї використання локальних продуктів, створюючи меню, що змінювалося залежно від пори року та наявності інгредієнтів. Місцеві жителі почали цінувати такий підхід, адже він гарантував свіжість, смак та підтримку місцевих виробників. Це було протилежністю до раніше поширеного уявлення про розкіш, що асоціювалася з екзотичними імпортними продуктами. Натомість справжньою розкішшю стала простота та чистота смаку, якої досягали завдяки високоякісним місцевим продуктам.
Джерела: